Екоцид тваринного світу: поняття, проблематика, методологія

Анотація

Анотація. У статті досліджено теоретико-методологічні та правові аспекти встановлення ознак екоциду тваринного світу в умовах сучасних воєнних конфліктів. Проаналізовано чинні нормативно-правові підходи до трактування екоциду та виявлено їхню недостатню конкретизованість щодо визначення критеріїв масового знищення фауни. Обґрунтовано необхідність удосконалення наукових підходів до ідентифікації зооциду з урахуванням багаторівневої організації біологічних систем — від популяційного до екосистемного та просторово-адміністративного рівнів. Встановлено, що відсутність чітких кількісних і територіальних параметрів призводить до ускладнення кримінально-правової кваліфікації правопорушень проти тваринного світу та знижує ефективність правозастосовної практики. Запропоновано диференційований підхід до оцінки шкоди фауністичним комплексам залежно від масштабу втрат, ступеняпорушення екосистемних зв’язків і можливостей відновлення популяцій, що має враховуватися під час формування механізмів відповідальності за екоцид. Наголошено на недоцільності надмірної глобалізації поняття «екоцид» до загальнодержавного рівня, оскільки це ускладнює фіксацію локальних, але екологічно критичних випадків масового знищення тварин. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення національного екологічного та кримінального законодавства, методик екологічної експертизи та практики розслідування правопорушень проти довкілля. У науковому контексті автори пропонують розглядати масове знищення диких тварин як протиправне винищення значної кількості особин, що належать до однієї або кількох таксономічних категорій, у межах спеціально визначеної території чи акваторії. Критерієм такого знищення є перевищення рівня смертності тварин над середньорічним показником природної смертності щонайменше у три рази або ж виникнення ситуації, за якої щонайменше одна таксономічна категорія опиняється під реальною загрозою зникнення в межах однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць.

Такий підхід забезпечує наукову обґрунтованість, правову визначеність і уніфікованість оцінки екологічних збитків, що є важливим для подальшого застосування результатів у правозастосовній та експертно-екологічній практиці.