Міжвідомчий Науково-методичний збірник
"Криміналістика і судова експертиза"
ISSN: 0130-2655
PDF Samoilenko67 Завантажень: 8, розмiр: 280.9 KB

DOI: https://doi.org/10.33994/kndise.2022.67.19

Самойленко О.А., Чердинцев Ю.Г.

У статті на підставі аналізу природи електронних (цифрових) документів визначені теоретичні та практичні аспекти визнання останніх джерелом доказів у кримінальному провадженні. Відзначено, що носії електронних документів можуть бути за процесуальним значенням документами або документами-речовими доказами. Констатується, що питання єдності змісту електронного документа та його форми (носія) є важливими в контексті допустимості електронного документа як доказу. Первинний матеріальний носій та фактичні дані, що становлять інтерес для процесу доказування, повинні утворювати нерозривну єдність за умови, якщо такий носій за процесуальною природою є документом-речовим доказом. І така єдність змісту та форми не є обов’язковою за умови, якщо носій комп’ютерних даних за процесуальною природою є документом. Сформульовані окремі рекомендації, спрямовані на забезпечення допустимості електронного (цифрового) документа як доказу.

Ключові слова: докази, допустимість, електронний (цифровий) доку-
мент, електронний носій, комп’ютерні дані, фактичні дані.