DOI: https://doi.org/10.33994/kndise.2023.68.23

Ю. І. Конюшин

Стаття присвячена аналізу сутності та окремим аспектам допустимості у кримінальному провадженні навідних запитань. Поставлено під сумнів ті положення сучасної доктрини, в яких категорично відмовляють від застосування цього різновиду запитань у доказуванні лише на тій основі, що в їх формулюванні вміщено відповідь, частину відповіді або підказку до неї. Доведено, що в більшому неможливо так нейтрально сформулювати запитання, щоби воно не впливало на очікувану відповідь, аби цілковито унеможливило прояв у запитанні особистого судження особи, яка ставить це запитання.

Ключові слова: навіювання (сугестія), будова запитань, вимоги допустимості, слідчі дії, доказування, кримінальна справа.